Вшановуємо пам’ять наших загиблих випускників 

    Дуль Руслан Олександрович - старший солдат в/ч А7287, водій 2 стрілецького відділення, 2 стрілецького взводу, 2 стрілецької роти, позивний «Лівша». Нагороджений нагрудним знаком-медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій» (отримав під час АТО), Грамотою за вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету та територіальної цілісності української держави (грудень, 2022), медаллю «За хоробрість в бою» (січень, 2023).

    Руслан народився 23.07.1985, с. Красне, Кегичівський р-н, Харківська обл. Закінчив Професійно-технічне училище № 60 смт. Кегичівка (слюсар-ремонтник, тракторист-машиніст, водій); у 2006 році - Красноградський технікум механізації сільського господарства імені Ф.Я. Тимошенка (технік-механік)

    Руслан був фізичною особою-підприємцем, займався виготовленням дублікатів ключів та заточуванням ножів. Рідні та друзі завжди пам’ятатимуть Руслана як людину, яка завжди прийде на допомогу і ніколи не пройде повз чужої біди, ніколи не шукав користі, а міг віддати останнє. Він був товариським та мав багато друзів, любив жартувати та мав чудове почуття гумору. Руслан завжди був чесним та справедливим. Шанобливо ставився до батьків, дуже любив свою сестру, дружину та донечок.

    Тричі брав участь в антитерористичній операції, відстоював права підприємців. З перших днів повномасштабної війни декілька разів ходив до військкомату добровольцем, їздив у частину у Харкові, де служив раніше, але отримував відмову. Врешті, підключив усі свої зв’язки і 1 березня 2022 року вступив до Красноградської ТРО. Пішов захищати свою родину і Батьківщину, адже в цьому вбачав свій обов’язок.

     Боронив державу на Харківському (м. Красноград; м. Харків; н.п. Дворічна, Куп’янського р-ну; с. Бугаївка, Ізюмського р-ну) та Донецькому (н.п. Часів Яр, Бахмутського р-ну; с. Ступочки, Краматоського р-ну; с. Красна Гора, Бахмутського р-ну) напрямках.

    Руслан любив техніку, автомобілі і майструвати щось руками, міг відремонтувати будь-що. Полюбляв їздити на велосипеді. Після перемоги мріяв поїхати у подорож рідною Україною разом зі своєю родиною.

    У Руслана залишилися батьки – мати Тетяна та батько Олександр, сестра Людмила, дружина Олена та дві донечки – Анна (10 років), Аліса (5 років).

    Висловлюємо співчуття родині, друзям, побратимам, усім, хто знав Руслана. Він залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять! Герої не вмирають!